Думи Римами

Я шукаю у просторі руху опору,
          заплітаю вузлами 
                    свої почуття.
Невігласі причини заляпали зорі, 
          сум закутав мій розум, 
                    страх плюндрує життя...

Але я знаю серцем, що моя справжня доля
          не в бездушному колі 
                    занедбаних мрій.
Мені дихати важко, я прагну на волю,
          хоч ковток би повітря, 
                              щоб вижити в ній.

Часу мало, так важко зрозуміти, де небо,
          сил бракує, здається, 
                    зробити і крок.
Та насправді вже байдуже, врешті помер би,
          тому не вагаючись - 
                    на шмаття ціпок!

Роблю крок, а на зустріч мені сонце сяє
          і заповнює душу 
                    проміння теплом.
Я тепер шлях до щастя знайду, я це знаю,
          знов розкриє вітрила 
                    мій розбитий пором. 

12/02/09