Ода Смерті

Я геть закохався в палючі ті очі,

У гостру і чисту її сивину,

У довгу фату і завічну дівочість,

У посмішку тиші,

В мовчазную мудрість,

В прозорість й бездушшя,

В безшумну ходу...

Я розцілував би їй руки і плечі,

Але не наважусь навіть підійти.

І лише боязко, якось по-хлоп’ячи

З далека дивлюсь їй із іншим у слід.

Люблю тебе, чуєш і не уникаю

Дивитись у вічі тобі, палячи

Свої власні очі стражданням і страхом,

Незнанням і біллю,

Людським безпораддям,

І повним безсиллям,

Під твоїм вінцем.

Даруй но ж мене ти, коханая, часом

Для мудрості й сили і гордим кінцем

Я вдячу тобі до того як в могилу

Спровадять труну із холодним мерцем.

30.11.95