Думи Римами

Небо, сонцем залите по вінця, 
неосяжністю пестить мій зір,
хмари крила розкрили мов птиці,
тиша тут затаїлась мов звір.

Океан почуттів біллю в серці
розмиває кордони світів,
я стою на краю по інерції,
не наважусь на спалах мостів.

Не питаю, чому в колі волі
нема теплого солодом сну,
та не прошу я кращої долі,
і шалених пророків жену.

Все, що треба мені, це відчути,
де насправді є правда моя,
не загадуючи, враз все забути,
і відкрити своє справжнє Я.

26/02/09