Думи Римами

Шаленим подихом сумління
	Зриває ковдру з почуттів
Не закривайте двері, прошу,
	Не вимикайте світло. Сів
На сходах темряви й бажання
	На роздоріжжі між світів.

Не бачу я, не чую я
	     Ні сонця, а ні шелест трав.
Не розумію, де є справжнє,
	В яку я гру уже програв?

Що є краса, як ясні очі
	Тримає міцно вирок сну?
Чому мовчить зухвала пісня,
	       Де квітка квітне крізь росу?

Строкатим реготом лоскоче
	Кайдани віри літній сніг
Йому так байдуже майбутнє –
	      Він вже помер, щойно приліг

Із серцем повним аж до краю
	Я роблю крок на зустріч в рай
Без зайвих слів та обіцянок
	Я п’ю до дна – я сніг – прощай.

06/11/2008