Думи Римами

У буревії вії ночі 
	ховають стомлені серця, 
Безмежність тишою лоскоче, 
	не видно дотиком кінця.

Безсоння в'ється і хитає 
	із боку в бік прожитий вік,
Зозуля спить, вона не знає, 
	що часу не підвласний лік.

Прошу в невидимої сили 
	наснаги встигнути в життя 
налити щастям повні жили 
	і відпустити в небуття.

Хіба збагнути правду ночі 
	в відлунні жарт, банальних фраз,
Хіба запалить темінь очі, 
	я п'ю до дна, я п'ю за вас…

Єдине, що стистає скроні, 
	це мрія вічності, котра 
здіймає вгору дві долоні – 
	я засинаю, всім добра! 

16/11/2008