Думи Римами

Вишневі садиби в барвистому сні - 
гойдає їх піснею вітер. 
роса омиває хвилясті стежки, 
якими біжать сміхом діти 

Ти вийдеш на ґанок в нічному вбрані, 
мене поцілуєш в дорогу 
я серце залишу на щастя тобі, 
собі ж заберу перемогу. 

Не знаю, чи знов повернусь я сюди, 
де серце моє почиває, 
та знаю, що де б я не був і коли- 
мене ці садиби кохають. 

І пагорби ті, що горами були,  
й струмки, що ріками здавались 
ті вишні солодкі, з багаття вогні - 
та виріс я й тісно тут стало... 

То ж я вирушаю у довгую путь  
у пошуках більшого щастя 
лише не збагну, навіщо й чому 
стежки мені стелять хвилясті... 

А я все завзятіше в гору іду, 
лиш вужчає моя дорога,  
та знаю напевно, що я все ж дійду, 
бо шлях мій лежить аж  до Бога... 

29/12/10