Думи Римами

Зубами клекоче потвора 
зневажених паростків мрій,
Забуті шалені потоки 
зневірених страхом надій.
А відчай, як звір невгамовний, 
під шкіру загнав пазюрі,
Й тримає в обіймах вампіра, 
і гасить в душі ліхтарі.

Забути не можна кохання, 
не можна здолати печаль,
Не можна зневіритись в долі, 
не можна поцілити в даль.
Червоними маками зорі 
випалюють теплі серця,
Немає у світі спокуси 
ні жалості, ні почуття. 

Роками повиті стожари, 
невмілий рояль, сивий дим – 
На всіх щастя раптом не стало, 
спустошено радості млин. 
Я ж просто іду у забвінні 
і серцем ковтаю печаль,
Її обіймаю зухвало, 
й на щастя шлю наміром в даль. 

09/01/2009