Рими Кохання

Я так звик існувати в безбарвності далей,
звик до сірих ночей і запеклості мрій.

Я засипав свої почуття сивим пилом,
я в банальності думи свої потопив.

Одне лиш питання бентежило розум –
у чому тоді сенс такого життя?

Без надії на правду і без страху обману
я зробив крок назустріч пізнання буття.

Що ж ми маємо по факту?

Так, відкриті простори,
так, розбещену душу гірким відкриттям…

Та невпинним бажанням я продовжую пошук,
не зважаю біль… бо нема вороття.

15/01/2009