Рими Кохання

Свище вітер з полонини 
	і летить із ватри жар.
Зігріває сміх дитини 
	душу радістю стожар.
Обрій стогне від натхнення, 
	ллється з джерела вода,
Ми, немов два невіжених 
	в ополонці господа.
Розлітаються піснями 
	мрії зморені в імлі,
І нехай лік не роками, 
	щастю не підвласний лік. 
Спрага радості нестримно 
	з неба по краплині п'є,
Щастя вже ніщо не спинить – 
	як збагнеш, що воно є. 
Без вагань і забобонів 
	розірви ціпи страхів 
І старе забуте й нове, 
	все розвіє вир вітрів. 
Лише полум'я душевне 
	не загасить жодний вир, 
Відтепер все не даремно, 
	       тепер спокій, 
		                 тепер мир. 

09/02/2009