Рими Кохання

Фіранки закрито, зачинено двері, 
спустошено келих, прощається день-
	Пітьма завойовує світ. 

Десь поруч прозріння, пізнання десь поруч,
лише крок, здається і свято кругом -
	Вогонь розбурковує лід.

Ти сіла напроти, в обіймах кохання, 
схвильована щастям, в захопленні мрій.
	Між нами горіла свіча...

Як виразно очі без пестощів слова
приборкали світ, ніжно в подих згорнули -
	Я поглядом тихо кричав...

Хто вигадав так, що кохання на двох лиш, 
хто сказав, що у щастя є список вимог?
	Закуталась в руку рука...

Але серце болить, сльози тиснуть між скронь,
не розмочить вже чай моє сухе горло...
	Морем мріє розлитись ріка...

Де ж ти була, як я вірив у рай, 
де був я, як ти тіло і розум губила?
	Моє серце від опіку плаче...

Як згорнути печаль, не зважати на біль, 
йти назустріч вогню без кайданів і сліз,
	Як минуле забути й пробачить?

Тим, що вірять без меж Бог напевне дає,
	тим, що плачуть - підносить долоні,
Ми з тобою крізь ніч один одного п'єм,
	лише присмак багряно солоний... 

08/04/09