Рими Кохання

Прошу тебе, не треба слів, 
	не треба зайвих забобонів, 
я з теплим подихом горів 
	в очей вологості полоні. 

Немає правди, що на двох 
	блищить відбитком тої ж грані, 
навіщо ж міряти ефір, - 
	він так невпинно змінний в стані.

Мою невидиму свічу 
	я бережу від вітру волі, 
як жити так, щоб досхочу, 
	як попри все радіти долі?

Мабуть сліпими нас зробив 
	Творець навмисно, щоб без серця 
ми не зуміли би знайти 
	ні ключ в пітьмі, ні самі двері.

А в темноті життя нема, 
	немає там ні барв, ні сяйва 
і навіть смерть в пітьмі сумна, 
	в сліпу все марно – вона зайва. 

29/11/2008