Рими Кохання

Розлетілись мрії долі
По занедбаних кутках,
Промайнули хвилі щастя,
Як над головою птах.

Вірне око прагне правди 
Серед мотлоху невдач,
Його зброя вже не діє – 
Його зум змарнів, хоч плач.

Срібним спалахом надія 
Заблищала у сльозі – 
На вогонь в душі прильнула
І застигла наразі...

Як би так, щоб промінь щастя
Зупинився тут навік? 
Ми б його з собою взяли
Й прив’язали, щоб не втік.

Але втративши примарність
Він на попіл враз згорів...
Ми його збирати – марно, - 
Попіл вітер вже розмів...

08.04.10