Рими Кохання

Трохи болю на сніданок, 
на обід - турботи вир, 
на вечерю - гарний танок, 
а душі - забвіння мир.

Нас кружляє так щоденно 
та без полум'я, ми - прах...
марно манять нас буденним,
ми ідем на власний страх!

Страх того, що  тихим нишком
нас життя забуде враз,
на долині нас залишить
і сплюндрує напоказ...

Лише натяком безпеки
нас накриє власний лад,
так наразі поруч спека
та шалений водоспад.

Так, напевне, сама доля
наші душі без кінця
випробовує на волю,
викарбовує митця.

Тож подякуємо серцем
за безудержний потік
і за те, що ще минеться,
і за те, що бачив вік.

Відкоркуємо ж ми щастя, 
розіп'єм лише на двох,
і нехай воно смугасте..,
все одно нам, бачить Бог!

14.12.10