Рими Кохання

Сонце сяє, небо синє, 
           лиш душа в печалі гине, 
крок зробив на зустріч долі, 
           а потрапив в світ неволі. 
Чому, питаю… як, не знаю… 
           я опинився в цьому колі. 

Невже в безбарвності рутини 
           ні теплий дім, ні сміх дитини 
не вберегли ні крихти щастя, 
           не донесли ні краплі страсті?

Слів не достатньо для печалі, 
           що ж нам робити, куди йти?
Чи у не знані досі далі, 
           чи просто спалювать мости?

А може в ніч заплющим очі 
           і розриваючи серця 
складемо «можу» із «не хочу», 
           і хрест нестимо до кінця? 

Без краю небо, я без тебе 
           з одним крилом, … але лечу.  
Мені ще так багато треба, 
           але я вмер, – тому мовчу …

01/12/2008