Рими Кохання

Запалені вже очі, стомлені серця –
Життя не має спину, нема йому кінця.
Знесилені тілами, розірвані в душі,
Ми знову в сенс пограли, рятуйти нас, вірші!

Розрито свіжі рани, пройшли старі шляхи:
Ми вештались дворами й облазили дахи …
Та не спинити нас вже – зустрічними вітрами.
Нам не уникнуть правди, вона всмокталась в рани.

Та десь немає жалю, нема і вороття,
Лиш біль свербить безбарвно, лиш стогне забуття.
Я ж хочу Сяйвом духу, так, щоб весь світ здригнув,
Подякувати щиро за те, що я відчув!

За те, що мою душу налила ти Промінням,
За Страх, за Радість, Подив, за Біль, і за Сумління!
Мене ж ти, якщо можеш, прости за все, що зміг …
Я п'ю з твоєї рани – кров капає на сніг.

Та з кожним із ковтком я, немов зникаю, й там
Лишається лиш Промінь –
в обіймах Сяйва –
Сам…

29/12/2008